На що ми готові піти заради моди?
«В моді в кожній так заведено, що не можна без гудзика, а без голови можна» (Маяковський В. В.) Неможливо не погодитися з найбільшим поетом XX століття. Хоч і минуло достатньо часу з моменту написання вірша «Даешь изячную жизнь» (так-так, саме изяЧную, як би з глузуванням прочитав кожен, з якимсь огидним акцентом), але рівним рахунком нічого не змінилося. Хіба що бренди, тенденції, але суть – ні. Так що ж поганого в моді?
Нічого, абсолютно впевнено скажу я вам. Мода – це мистецтво, мода – це культ, мода – це незрівнянна Коко Шанель. Але в той же час мода – це те, заради чого дівчата можуть тижнями голодувати, щоб купити саме ту кофточку, саме ті туфельки. Але все це – нічого, лише невинні забави, навіть десь корисні тренування сили волі.
Але інколи гонитва за красою і модою досягає критичної точки. Наприклад, так звані, лотосові ніжки. Достатній відрізок часу в Китаї вважалося, що чим менше нога, тим красивіше і прекрасніше дівчина. І не важливо, що це всього лише ступня, на яку мало хто звертає увагу, яка не грає ніякої ролі.
«O tempora! O mores!» — сказав Олександр Сергійович. Зовсім юних дівчат змушували бинтувати ступні ніг. Всі пальці, крім великого, притискали до підошви взуття і ступню вигинали у формі дуги. Це була нестерпна біль для кожної дитини: ноги опухали, гноїлися, ступня переставала нагадувати людську кінцівку. Що означало — ходити китаянкам було проблематично.
Але деякі бачили і в цьому плюс, адже особливо прекрасних і успішних дівчат носили на руках до самої смерті. І наші мозолі від нового взуття – ніщо. Розумію, це мало кого втішило, але тим не менш. І сумна доля не стала нікому уроком.
В історії безліч ось таких прикладів, що залишається тільки радіти, що в наш час не потрібно хоча б спотворювати свої ступні, щоб тебе вважали красивою.
Ступні-то нівечити не треба, але що стосується осикої талії? Давайте запитаємо в американської співачки, режисера, актриси і ходячою пропаганді пластичної хірургії про це. Не здогадуєтеся, хто це? А це Шер.
Хоч і сама діва стверджує, що осина талія – подарунок природи (як і груди Анни Семенович, смію припустити), але фотографії, так би мовити, до і після, а також думки експертів говорить про зворотне. Однак, на жаль, Шер лише одна з тих, хто вирішив піддатися модній течії. Компанію їй склали колеги по сцені, а саме Джанет Джексон, Діта фон Тіз та інші.
Що ж змушує людей піддатися стадному почуттю? Ймовірно, вони б і самі хотіли знати відповідь на моє запитання, та що там мій, на питання тисячі осіб. Адже від природи ми створені абсолютно різними, навіть близнюки – це два різних індивіда.
Глянцеві журнали, модні шоу, інтернет і телебачення диктують нам стандарти, якими ми не повинні нехтувати. Саме суспільство нав’язує нам чужі бажання, які трансформуються в наші і неодмінно вони стають життєво необхідними, залишаючи позаду наші бажання, які ми таємно зберігали від чужих очей. Ми намагаємося не відставати від моди, від сусідки з п’ятого поверху, адже це наші головні орієнтири і ніяк інакше! Ми самі не розуміємо, як мода на щось або на когось поневолює, ми самі собі кажемо, що, наприклад, туфлі за n рублів обов’язково повинні бути у нас на поличці в передпокої. І нічого страшного, що меблі в передпокої стоїть менше, ніж ці туфлі, але ж моя улюблена актриса їх рекламує, ну і нехай, що вони моторошно незручні, до того ж і колір не мій. Ну і нехай!
Женучись за «шлейфом моди», ми самі десь втрачаємо себе, адже у кожного своя голова на плечах. Адже кожен з нас пробуючи просте варене яйце, знайде його смачним, другий посолит, третій – посахарит, десятий – з’їсть його сирим, а сотий взагалі – з’їсть шкаралупу… І для кожного його варіант буде самим смачним. І адже ніхто не буде їсти ту або іншу варіацію страви, яка не доводиться йому по душі?
Пусть говорят – Жертви пластичних операцій