Коли Оксані було сім років, вона абсолютно чітко розуміла, в чому прихована таємниця жіночого щастя. Проте вона була не єдиною дитиною, якого торкнулася одна із загадок всесвіту. Всі подруги Оксани з рідного першого «Б» поділяли її переконання в тому, що на першому місці у жінки не стоїть кар’єрний ріст, не купа грошей і навіть не чоловік із зовнішністю і станом Бреда Пітта. Головне для неї – материнство.
Дочки-матері… З горщика і до дівоцтва ця гра була поза конкуренцією у всіх дівчат. Зміна маленьких пелюшок пластмасових пупсів, крихітні ліжечка і кухні, вечірня колисанка – вся ця чарівна метушня була репетицією їх прийдешнього щастя.
Оксана була матір’ю-героїнею: одна з її ляльок відвідувала школу, інша освоювала старшу групу дитсадка. А їх молодші сестри – два пупса-близнюка – залишалися вдома. Як же дівчатам хотілося швидше стати жінками, і «обзавестися» справжніми дітьми! Не поспішаючих заміж двадцятирічних дівчат вони ставили нарівні зі старими дівами. На заміжніх, але не маючих дітей жінок першачки витріщалися з відвертим здивуванням: заміж-то виходять для того, щоб народити діточок, а інакше який сенс?
Подумати тільки, в такому сопливом віці Оксана з подругами вже намагалися жити в повній згоді із задумом Господа про жінок. Якщо б хтось сказав їм тоді, що порятунок дружини лежить через народження дітей, на обличчях дівчаток можна було б прочитати не переляк, а неприховану радість. Не велика мудрість: народжуй і виводь у люди всіх «пупсиків», яких дарує тобі Бог!
Однак, чим ближче був випускний вечір, тим примарнішим ставали мрії про материнство. Більшість дівчат помістили їх в цвинтарний мавзолей, на дверях якого красувався напис: «Всьому свій час». Це сталося не тому, що Оксана і її сусідки по партам зросли з лялькового віку. Просто дехто зайнявся їх вихованням. І це були не горезвісні західні феміністки, а по більшій частині рідні мами. Дівчатам дохідливо пояснили, що бути старою дівою – це не найстрашніше. Гірше, коли завагітнієш на другому курсі інституту! Тому потрібно чітко визначитися з пріоритетами: спершу — навчання та отримання спеціальності, потім – заміжжя і дітвора.
Оксана і її подружки, будучи слухняними дочками, прийняли ці принципи. Подумавши, вони навіть додали до списку кілька нововведень. До навчання була приплюсована кар’єра. А адже хочеться і поглянути на світ. Вибір гідного чоловіка – справа не терпить поспіху, тому тестування повинні пройти, як мінімум, п’ять кандидатів. Після заміжжя зовсім не зайвим буде пожити якийсь час для себе. А з дітьми встигну… Європейські жінки, кажуть, в тридцять п’ять тільки первістків народжують.
Серед однокурсниць у Оксани з’явилися подруги, які і народжувати не збиралися. Ні зараз, ні потім. Може, в першому класі вони грали у начальника відділу продажів? Сумнівно…
Їй довелося пройти всі етапи перетворення багатодітній матері в закоренілу кар’єристку. Чому ж Оксана так довго відкладала народження дитини? Тому що це саме «пожити для себе» заманює. Здавалося б, і престижний університет закінчила, і ще свіжі спогади про круїзному лайнері. Та й чоловік – межа мріянь. До чого зміни? І так все тіп-топ. А діти… Встигнемо.
Можливо, Оксана досі посилалася б на стареньку Європу з її перестигшими матусями, якщо б не прекрасне почуття гумору Господа, який подарував їм дитину. Малюк народився всупереч самим останнім досягненням контрацепції.
Жінки… Про радість материнства важко сказати хоч щось зрозуміле, тим більше, переслідуючи якісь рекламні цілі, щоб якомога більше молодих дівчат прочитали ці рядки, задумалися і почали народжувати.
Перерахувати складності і проблеми – це скільки завгодно! Приміром, як складно відшукати кваліфікованого педіатра або чуйну виховательку. А дитяче взуття та одяг завжди коштують дорожче дорослих речей. Що ж до щастя… В голові прокручується калейдоскоп з перших беззубих посмішок, невпевнених кроків і сімейних свят. Епілогом може бути набивше оскому склянку води у похилі роки. Думається, жінки народжують дітей не тільки заради цього.
Дрібнота біля їх ніг, — це чудовий шанс навчитися думати не тільки про себе. Мабуть, в цьому і полягає сенс спасіння через народження дітей.
Оксана інколи запитує себе: скільки ж потрібно народити, щоб стати справжньою матір’ю? Хороше питання. Якось зустрівши знайомого православного священика, вона запитала його про це. Кілька секунд він задумливо перебирав пальцями русяву борідку, а потім відповів: «Мила, ти хоч з одного виховай гідну людину, і буде славно. А налякаєш чоловіка перспективою в дюжину дітей – не рівна година, вдариться в біга!»
Дюжина, не дюжина, але ж зовсім недавно Оксана навіть уявити собі не могла в ролі мами. А вчора їй в голову прийшла думка: як це – розподіляти свою любов на трьох малюків? Треба спробувати…
Бог дасть, все вийде. А поки вона згадує себе непосидючою першокласницею, у якої одна лялька слухняно йде в школу, а друга – в дитячий сад, так і «близнюків» треба погодувати. І маминої ласки вистачало всім.
Благослови вас Боже!